Ідеологія у всій її красі
Хай там як але значення політичного розвитку в Україні сьогодні набуває дедалі більшого значення.
Маємо фактично другий десяток незалежності країни але уроків історії та, часто нераціональних вчинків, ми так і не визнали. Спроба визначити основні камені спотикання у недолугому розвитку (радше псевдорозвитку) української політичної системи зводиться виключно до взаємооберненої інсинуації політикуму нівелюючи громадською думкою наліво і направо. Вже сьогодні ми чуємо про наднизький рівень довіри до політиків, політичних сил, як основних репрезентантів інтересів населення, владних структур. Для кого потрібна така система? Хто від цього отримує бульше? Народ, маси, групи. Ні. Це помилкове судження. Більшість здравомислячих українців сьогодні вдається до вільного розмірковування стосовно комуністичного минулого. Але мало хто вдається до рефлексії сьогодення. Де нам віднайти альтернативу ідеального порядку. Можливо варто просто знайти відповіді у простому значенні "ідеологія". Відійти від стереотипних уявлень про те, що це виключно насадження одноманітності та загальнообов'язковість для всіх. Будучи учасником Вищої політичної школи перший семінар якої проходив у м. Львові 24-26 лютого 2011 р. я знайшов відповідь у простому судженні Офіційного Представника Фонду Конрада Аденауера в Україні Ніко Ланге про те, що на Заході ідеологія виступає в ролі політичного інструменту для вирішення певної проблеми. В Україні ж це зводиться до того, що політика використовує ідеологію в ролі фасаду чи забарвлення партії для вдалої подачі електорату. Чи не споживатством це можна назвати? Застосування підміни понять (евфемізмів) в українській політиці вже стало традицією національного відродження. Ніко схильний до того, що ідеологія дозволяє обрати виключно один шлях та інструмент у вирішенні питання.
«Німецька політика характеризується тим, що ми не підтримуємо політиків, ми віддаємо належне цінностям» (Ніко Ланге).
Станом на 8 березня 2011 року в Міністерстві юстиції зареєстровано 185 партій. Про багатопартійність сказати нічого. Співвідношення кількість-якість очевидна. Гадаю за доречне взяти на озброєння вітчизняними партіями основний принцип функціонування, що грунтується виключно на ОСОБИСТІЙ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ.
Мораль: Якою б не була безвихідною ситуація завжди віднайдеться шлях до її вирішення. Головне — бажання шукати альтернативи і не лінуватися їх озвучувати.
P.S. Судження автора викладені під впливом вражень після візиту першого триденного семінару Вищої політичної школи, що проводився за підтримки Фоду Конрада Аденауера (Ніко Ланге) і Центру політичних студій та Аналітики (Віктор Таран). Тема: «Політичні ідеології та базові цінності».
Маємо фактично другий десяток незалежності країни але уроків історії та, часто нераціональних вчинків, ми так і не визнали. Спроба визначити основні камені спотикання у недолугому розвитку (радше псевдорозвитку) української політичної системи зводиться виключно до взаємооберненої інсинуації політикуму нівелюючи громадською думкою наліво і направо. Вже сьогодні ми чуємо про наднизький рівень довіри до політиків, політичних сил, як основних репрезентантів інтересів населення, владних структур. Для кого потрібна така система? Хто від цього отримує бульше? Народ, маси, групи. Ні. Це помилкове судження. Більшість здравомислячих українців сьогодні вдається до вільного розмірковування стосовно комуністичного минулого. Але мало хто вдається до рефлексії сьогодення. Де нам віднайти альтернативу ідеального порядку. Можливо варто просто знайти відповіді у простому значенні "ідеологія". Відійти від стереотипних уявлень про те, що це виключно насадження одноманітності та загальнообов'язковість для всіх. Будучи учасником Вищої політичної школи перший семінар якої проходив у м. Львові 24-26 лютого 2011 р. я знайшов відповідь у простому судженні Офіційного Представника Фонду Конрада Аденауера в Україні Ніко Ланге про те, що на Заході ідеологія виступає в ролі політичного інструменту для вирішення певної проблеми. В Україні ж це зводиться до того, що політика використовує ідеологію в ролі фасаду чи забарвлення партії для вдалої подачі електорату. Чи не споживатством це можна назвати? Застосування підміни понять (евфемізмів) в українській політиці вже стало традицією національного відродження. Ніко схильний до того, що ідеологія дозволяє обрати виключно один шлях та інструмент у вирішенні питання.
«Німецька політика характеризується тим, що ми не підтримуємо політиків, ми віддаємо належне цінностям» (Ніко Ланге).
Станом на 8 березня 2011 року в Міністерстві юстиції зареєстровано 185 партій. Про багатопартійність сказати нічого. Співвідношення кількість-якість очевидна. Гадаю за доречне взяти на озброєння вітчизняними партіями основний принцип функціонування, що грунтується виключно на ОСОБИСТІЙ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ.
Мораль: Якою б не була безвихідною ситуація завжди віднайдеться шлях до її вирішення. Головне — бажання шукати альтернативи і не лінуватися їх озвучувати.
P.S. Судження автора викладені під впливом вражень після візиту першого триденного семінару Вищої політичної школи, що проводився за підтримки Фоду Конрада Аденауера (Ніко Ланге) і Центру політичних студій та Аналітики (Віктор Таран). Тема: «Політичні ідеології та базові цінності».
2 коментарі
Як бачимо, проблеми є глибшими ніж можна просто уявити. Ідеологія є дійсно хорошим виходом. Однак якщо її відкрито вживати і жувати цей термін повсюдно то можна нарватися на відчуження… На даний момент ще існує ідеологічний вакуум, сподіваюсь він таки буде заповнений чимось позитивним, монументальним, таким, щоб усі його поважали і дотримувались.