Пароксизм української демократії

Низько вклоняюся мудрим людям, які знають, де влучно сказати те, що закарбується в головах більшості. Це з приводу політики, якою не зацікавившись не залишишся поза її увагою. В нас свої закони, своє «Місто Сонця», своя «Утопія». Думаю, що ніхто багато не втратить від байдужості до української політики. А, що найцікавіше — Їй то «кольору серпневого неба». Хочете говорити про інтереси народу? Чи про артикуляцію, агрегацію інтересів. Ага, щас. Всі ви собі кажіть, що хочете, а власний інтерес новоспеченого політикана ну нічим не зрушиш. Це вигук, апатія, відчайдушний пароксизм і напад психозу української демократії. Нехай рахують свої мандати по округам, а народу від того добре живеться і головне стабільно. Ублажати хлопців на диванах під софітами у Шустера, хлопати по команді, посміхатися. От по-нашому. Ой, а хіба таке ми ще не проходили?