Нариси з Алушти
Спонтанні рішення, то річ чудова, як не крути. Минулого тижня будучи у Сімферополі ввечері надумали з колегою, щоб замість спати до 11 години десь прогулятися. Вибір пав на Алушту. Ну, що тримайся курорте.
Початок був таким. Чомусь постійно відчувалося, що ти кудись не встигаєш. Напевно від того, що друзі відмовляли від цієї ідеї побоюючись, що не встигнемо на свій потяг. Уві сні цілу ніч були дивні картини. І вирушивши на Алушту о 5-й ранку це нормально. Ще ліпше, коли ще зорі на небі, а ми йдемо ну явно не в ту сторону, що нам треба. З горем пополам дійшли до якогось автовокзалу. Нічого, що він був у протилежній стороні ніж нам треба було. Приїхали на місце, зачекінилися звісно. Потішили себе діти 20-ма хвилинами водних процедур у Чорному Морі. Це неймовірно. Коли відчуваєш гальку під ногами, запах моря, водну піну хвиль. Кілька занурювань і час бігти. Колега так само спішно перевдягається, а автобус через 15 хвилин вирушає до Сімферополя. Спокійний темп і розуміємо, що не в ту сторону йдемо. Далі довелося бігти. Це треба було бачити. Два тіла з мокрими торсами у шортах кудись летять. Спека, в'єтнамки врізаються в ноги, сумка постійно сповзає з плеча, але треба бігти. Побачивши автовокзал по іншу сторону дороги автобус. Кричу: «Друже, дивись чи наш!». Ух-х. Ні. Не наш. На годиннику рівно 8:10 самий час відправки, автобус на платформі. Є, сіли. Далі головне, щоб успішно сісти в потяг на Хмельницький :-)
Початок був таким. Чомусь постійно відчувалося, що ти кудись не встигаєш. Напевно від того, що друзі відмовляли від цієї ідеї побоюючись, що не встигнемо на свій потяг. Уві сні цілу ніч були дивні картини. І вирушивши на Алушту о 5-й ранку це нормально. Ще ліпше, коли ще зорі на небі, а ми йдемо ну явно не в ту сторону, що нам треба. З горем пополам дійшли до якогось автовокзалу. Нічого, що він був у протилежній стороні ніж нам треба було. Приїхали на місце, зачекінилися звісно. Потішили себе діти 20-ма хвилинами водних процедур у Чорному Морі. Це неймовірно. Коли відчуваєш гальку під ногами, запах моря, водну піну хвиль. Кілька занурювань і час бігти. Колега так само спішно перевдягається, а автобус через 15 хвилин вирушає до Сімферополя. Спокійний темп і розуміємо, що не в ту сторону йдемо. Далі довелося бігти. Це треба було бачити. Два тіла з мокрими торсами у шортах кудись летять. Спека, в'єтнамки врізаються в ноги, сумка постійно сповзає з плеча, але треба бігти. Побачивши автовокзал по іншу сторону дороги автобус. Кричу: «Друже, дивись чи наш!». Ух-х. Ні. Не наш. На годиннику рівно 8:10 самий час відправки, автобус на платформі. Є, сіли. Далі головне, щоб успішно сісти в потяг на Хмельницький :-)
0 коментарів