Так буває, коли порушують Ваш сон
Все було б нічого, якби не казуси, що з нами трапляються в дорозі.
Славнозвісний потяг 117 Київ-Чернівці „Буковина”. Я не поспішаючи, вчасно забігаю до свого вагону. Все! До від’їзду готовий. Сусідка у потязі попросила з нею помінятися полицями. На це я привітно відповів схвальним вигуком: „Та будь ласка”!.. І вибрався наверх. Вже сотні снів передивився. Майже 00:00 на годиннику, ніч. Раптом щось мене штурхає у ногу. Станція Хмельницький. Пані, яку я бачив ще у Києві вже вийшла. На її ж місце прийшов інший пасажир.
Прокинувшись дивлюся, біля мене стоїть хлопець віком 18-ти років. Улесливо промовляє:
— Пробачте будь ласка, а не міг би я на свою полицю лягти (звісна річ у квитку в нього те місце, де зараз я).
Я не второпавши до кінця, глянувши вниз запитую:
— Хіба внизу вас не влаштовує? Там же вільно.
— Ні, — відповів юнак.
То серед ночі треба ж мене так збудити. Кажуть, що вночі мозок відключається. Е-е-е, ні. Такі слова понавигадував одразу і запитую далі:
— У вас, що нижньополицьофобія?
— Так, — відповідає зльоту хлопець.
І, що я мусив робити, на Вашу думку? Вимушений був перебратися на своє місце. Ну, принциповим виявився пасажир. А мене всередині аж розносить від злості. У голові одне, — як би тільки не нахамити йому. Ми ж толерантні – БУКОВИНЦІ. Зі скреготом зубів перемістив усі ті речі з матрацом, постіллю і т.д. Улягся і далі продовжив додивлятися свій майже недоторканий сон (чесно кажучи, якби все це писав тоді на місці, то ой, скільки би було емоційних висловів).
Ранком після ранкових процедур всі у зборі, попрокидалися. Його не бачу. Він десь відійшов мабуть. О! Є. Ну, виглядає просто так, як і думав на років 18 і з гіпсом на правій руці. А я ніяк не можу роздивитися. Як же ти виглядаєш? Той, що порушив мій сон. І з великим бажанням так і хочеться висловитися. Готуюся морально…
Поки нікого з сусідніх пасажирів не було хлопець звертається до мене перший:
— Ви пробачте, що я так вчора категорично змусив вас переміститися. Я вчора після весілля не думав, що говорю. Мені було не принципово, де спати.
О, приємно і легко стало на душі. Мені аж перейшло. Те, що і треба було довести. Всі ми рано чи пізно визнаємо свою, не зовсім правильну принциповість. Але людяність повинна залишатися завжди. Як все просто вирішується.
Далі пішли розмови, часто воно саме так і буває в потязі. Виявилося, то студент другого курсу ЧНУ з юридичного факультету. От ми і перетнемось якось, десь, — жартома подумав я.
Славнозвісний потяг 117 Київ-Чернівці „Буковина”. Я не поспішаючи, вчасно забігаю до свого вагону. Все! До від’їзду готовий. Сусідка у потязі попросила з нею помінятися полицями. На це я привітно відповів схвальним вигуком: „Та будь ласка”!.. І вибрався наверх. Вже сотні снів передивився. Майже 00:00 на годиннику, ніч. Раптом щось мене штурхає у ногу. Станція Хмельницький. Пані, яку я бачив ще у Києві вже вийшла. На її ж місце прийшов інший пасажир.
Прокинувшись дивлюся, біля мене стоїть хлопець віком 18-ти років. Улесливо промовляє:
— Пробачте будь ласка, а не міг би я на свою полицю лягти (звісна річ у квитку в нього те місце, де зараз я).
Я не второпавши до кінця, глянувши вниз запитую:
— Хіба внизу вас не влаштовує? Там же вільно.
— Ні, — відповів юнак.
То серед ночі треба ж мене так збудити. Кажуть, що вночі мозок відключається. Е-е-е, ні. Такі слова понавигадував одразу і запитую далі:
— У вас, що нижньополицьофобія?
— Так, — відповідає зльоту хлопець.
І, що я мусив робити, на Вашу думку? Вимушений був перебратися на своє місце. Ну, принциповим виявився пасажир. А мене всередині аж розносить від злості. У голові одне, — як би тільки не нахамити йому. Ми ж толерантні – БУКОВИНЦІ. Зі скреготом зубів перемістив усі ті речі з матрацом, постіллю і т.д. Улягся і далі продовжив додивлятися свій майже недоторканий сон (чесно кажучи, якби все це писав тоді на місці, то ой, скільки би було емоційних висловів).
Ранком після ранкових процедур всі у зборі, попрокидалися. Його не бачу. Він десь відійшов мабуть. О! Є. Ну, виглядає просто так, як і думав на років 18 і з гіпсом на правій руці. А я ніяк не можу роздивитися. Як же ти виглядаєш? Той, що порушив мій сон. І з великим бажанням так і хочеться висловитися. Готуюся морально…
Поки нікого з сусідніх пасажирів не було хлопець звертається до мене перший:
— Ви пробачте, що я так вчора категорично змусив вас переміститися. Я вчора після весілля не думав, що говорю. Мені було не принципово, де спати.
О, приємно і легко стало на душі. Мені аж перейшло. Те, що і треба було довести. Всі ми рано чи пізно визнаємо свою, не зовсім правильну принциповість. Але людяність повинна залишатися завжди. Як все просто вирішується.
Далі пішли розмови, часто воно саме так і буває в потязі. Виявилося, то студент другого курсу ЧНУ з юридичного факультету. От ми і перетнемось якось, десь, — жартома подумав я.
6 коментарів