"80% студентів стають магістрами, які на заводах працювати не будуть"
В Україні свої правила, свої закони
В одному з інтерв’ю вітчизняному виданню Міністру освіти і науки України Д. Табачнику нагадали про те, що в Україні близько 80 % студентів стають магістрами, які на заводах працювати не будуть, на що пан Табачник дав лаконічну відповідь: «Усвідомлення того, що хороша професія – краще, ніж погана освіта в суспільстві ще немає».
І справді, в наших уявленнях про життя все ще існують ілюзії про світле, гарне і безтурботне майбутнє, що може бути без зміни світоглядів. Поки це не так. Доводиться йти у ногу з часом і думати також по-сучасному. Універсальності українців щораз то більше доводиться дивуватись. Багатопрофільність і всезнайство – то не останнє, чим «наші» можуть похизуватися. Умови українських реалій постійно змушують пристосовуватись громадян незалежно від того, яким є профіль здобутої вищої освіти. В Україні часто-густо медик за фахом стає сантехніком, інженер чи фізик-ядерник – журналістом.
Оновлення системи освіти і її мутація
На ринку праці спостерігається розсіювання фокусу професійної підготовки саме через недосконалість у підходах реформування системи вищої освіти. Політична нестабільність, поглиблення економічних проблем, наростання соціального невдоволення – це все впливає на існуючу систему освіти. А політизація даного питання призводить тільки до уникнення розуміння того, як же має виглядати справжній Болонський процес. Дійшло до того, що його вже інколи називають «Оболонським процесом», то ж все таки рідніше за духом…і за смаком.
Прийнявши умови інтеграції до єдиного європейського освітнього простору, вища школа в Україні і далі набуває оновленого вигляду, але, на жаль, це не впливає як на якість підготовки фахівців, так і на коефіцієнт працевлаштованих і безробітних юристів, економістів та ін.
Як воно – навчатись по-європейськи
Дещо інша ситуація спостерігається в університетах західного зразка, які є позитивним прикладом для порівняно нових країн-членів ЄС. Скажімо, це стосується і Болгарії. Саме ментальна спорідненість з українцями ілюструє складність в боротьбі із корупцією у системі вищої освіти. Проте, європейські принципи конкуренції серед молодих фахівців спонукають кожного боротися за «своє місце під сонцем», за достатню обізнаність у своїй сфері діяльності. І про жоден факт купівлі диплому йтися не може. Відомо, що до вступу в ЄС Болгарія переживала період корупційного безладу. І нині політичній еліті доводиться докладати багато зусиль в боротьбі із цим. Проте, поступове насадження європейського відношення до самого факту здобуття вищої освіти позитивно впливає на її рівень. Факт, що країна серед усіх членів ЄС за рівнем корупції поступається хіба що Румунії. В той же час у бажанні викорінити цю недолугість вона явно випереджає тих, хто не є членом ЄС, і які висловлюють активне бажання приєднатися до єесівської когорти. Все пізнається в порівнянні. Якими є механізм боротьби з недосконалістю в економіці чи іншому секторі України і Болгарії, сперечатися не доводиться. Очевидно, що євроінтеграція надає додаткового стимулу в розвитку якісних і раціональних рівнів. Принциповою залишається академічна автономія закладів вищої освіти в Болгарії. Доречною виявляється можливість європейських інститутів, університетів формувати власний бюджет, де 80% залишається в стінах альма-матер, решта перерозподіляється «наверх». Визначати концепцію розвитку в стінах закладу набагато простіше, аніж це буде робити міністр, який за рік жодного разу навіть не зустрівся з професорсько-викладацьким складом інституту освіти. Це прості приклади, з якими ми зіштовхуємося щодня, але, на жаль, не завжди надаємо тому суттєвого значення.
Боротися з освітніми реаліями в Україні дедалі складніше
Стереотипні підходи в усвідомленні ролі вищої освіти не повинні зводитися тільки до отримання документу про присвоєння звання «магістра». Занедбаність матеріально-технічного стану закладів та цінностей в радянських головах професорської еліти також пригальмовує переосмислення в сторону європейських інновацій. Використання новітніх форм подачі матеріалу, мультимедійні можливості, технічні прориви дозволяють доступніше пояснити суть питань, що вивчаються, аніж примітивне нотування у конспектах під диктовку лектора. З іншими проблемами слід боротися, в першу чергу, на рівні сімейного виховання, де не місце ідеям про те, що, заплативши за навчання, можна не перейматися ним взагалі. Питанням європейської раціональності нам ще слід повчитися. І, вклавши капітал у щось, зокрема у навчання, ми повинні отримати максимальну вигоду, як мінімум у вигляді професійних знань і навичок. «Скажімо, навчання у Люксембурзі коштує близько 400 євро на рік, але якість отриманого результату говорить сама за себе. Як мінімум тим, що в Герцогстві Люксембург можна не перейматися питанням рівня життя, або чи зможеш ти завтра спокійно жити не думаючи про те, чим прогодувати себе», – ділиться враженнями місцева мешканка, що переїхала сюди з України. І не дарма, що саме Люксембург включено до рейтингу країн з найвищим рівнем життя. Високий рейтинг в категоріях «охорона здоров’я», «екологія», середня тривалість життя, який сягає 81 року. Це не повний перелік того, про що країна турбується, а в підсумку визнається кращою серед кращих.
Поряд з усіма критеріями та реаліями в Україні слід і далі чітко дотримуватися умов у виконанні взятих на себе зобов’язань. А це, в першу чергу, заключається у трьох основних позиціях – освітні системи країн-учасниць Болонського процесу повинні бути змінені, щоб сприяти: полегшеному переїзду громадян з метою подальшого навчання чи працевлаштування у Зоні європейської вищої освіти; зростанню привабливості європейської вищої освіти; розширенню Європи та забезпеченню її подальшого розвитку як стабільного, мирного, толерантного суспільства. В Україні ще багато питань стосовно адаптації Болонської системи. Як мінімум було б доречно розпочати з уніфікації системи оцінювання знань, умінь і навичок студентів. Сподіваємося, що національна політика прямуватиме саме шляхом вдосконалення, а не занедбання вже набутого досвіду…
Опубліковано в газеті «Буковинське Віче» №44 (2259) 31 жовтня 2013 року.
В одному з інтерв’ю вітчизняному виданню Міністру освіти і науки України Д. Табачнику нагадали про те, що в Україні близько 80 % студентів стають магістрами, які на заводах працювати не будуть, на що пан Табачник дав лаконічну відповідь: «Усвідомлення того, що хороша професія – краще, ніж погана освіта в суспільстві ще немає».
І справді, в наших уявленнях про життя все ще існують ілюзії про світле, гарне і безтурботне майбутнє, що може бути без зміни світоглядів. Поки це не так. Доводиться йти у ногу з часом і думати також по-сучасному. Універсальності українців щораз то більше доводиться дивуватись. Багатопрофільність і всезнайство – то не останнє, чим «наші» можуть похизуватися. Умови українських реалій постійно змушують пристосовуватись громадян незалежно від того, яким є профіль здобутої вищої освіти. В Україні часто-густо медик за фахом стає сантехніком, інженер чи фізик-ядерник – журналістом.
Оновлення системи освіти і її мутація
На ринку праці спостерігається розсіювання фокусу професійної підготовки саме через недосконалість у підходах реформування системи вищої освіти. Політична нестабільність, поглиблення економічних проблем, наростання соціального невдоволення – це все впливає на існуючу систему освіти. А політизація даного питання призводить тільки до уникнення розуміння того, як же має виглядати справжній Болонський процес. Дійшло до того, що його вже інколи називають «Оболонським процесом», то ж все таки рідніше за духом…і за смаком.
Прийнявши умови інтеграції до єдиного європейського освітнього простору, вища школа в Україні і далі набуває оновленого вигляду, але, на жаль, це не впливає як на якість підготовки фахівців, так і на коефіцієнт працевлаштованих і безробітних юристів, економістів та ін.
Як воно – навчатись по-європейськи
Дещо інша ситуація спостерігається в університетах західного зразка, які є позитивним прикладом для порівняно нових країн-членів ЄС. Скажімо, це стосується і Болгарії. Саме ментальна спорідненість з українцями ілюструє складність в боротьбі із корупцією у системі вищої освіти. Проте, європейські принципи конкуренції серед молодих фахівців спонукають кожного боротися за «своє місце під сонцем», за достатню обізнаність у своїй сфері діяльності. І про жоден факт купівлі диплому йтися не може. Відомо, що до вступу в ЄС Болгарія переживала період корупційного безладу. І нині політичній еліті доводиться докладати багато зусиль в боротьбі із цим. Проте, поступове насадження європейського відношення до самого факту здобуття вищої освіти позитивно впливає на її рівень. Факт, що країна серед усіх членів ЄС за рівнем корупції поступається хіба що Румунії. В той же час у бажанні викорінити цю недолугість вона явно випереджає тих, хто не є членом ЄС, і які висловлюють активне бажання приєднатися до єесівської когорти. Все пізнається в порівнянні. Якими є механізм боротьби з недосконалістю в економіці чи іншому секторі України і Болгарії, сперечатися не доводиться. Очевидно, що євроінтеграція надає додаткового стимулу в розвитку якісних і раціональних рівнів. Принциповою залишається академічна автономія закладів вищої освіти в Болгарії. Доречною виявляється можливість європейських інститутів, університетів формувати власний бюджет, де 80% залишається в стінах альма-матер, решта перерозподіляється «наверх». Визначати концепцію розвитку в стінах закладу набагато простіше, аніж це буде робити міністр, який за рік жодного разу навіть не зустрівся з професорсько-викладацьким складом інституту освіти. Це прості приклади, з якими ми зіштовхуємося щодня, але, на жаль, не завжди надаємо тому суттєвого значення.
Боротися з освітніми реаліями в Україні дедалі складніше
Стереотипні підходи в усвідомленні ролі вищої освіти не повинні зводитися тільки до отримання документу про присвоєння звання «магістра». Занедбаність матеріально-технічного стану закладів та цінностей в радянських головах професорської еліти також пригальмовує переосмислення в сторону європейських інновацій. Використання новітніх форм подачі матеріалу, мультимедійні можливості, технічні прориви дозволяють доступніше пояснити суть питань, що вивчаються, аніж примітивне нотування у конспектах під диктовку лектора. З іншими проблемами слід боротися, в першу чергу, на рівні сімейного виховання, де не місце ідеям про те, що, заплативши за навчання, можна не перейматися ним взагалі. Питанням європейської раціональності нам ще слід повчитися. І, вклавши капітал у щось, зокрема у навчання, ми повинні отримати максимальну вигоду, як мінімум у вигляді професійних знань і навичок. «Скажімо, навчання у Люксембурзі коштує близько 400 євро на рік, але якість отриманого результату говорить сама за себе. Як мінімум тим, що в Герцогстві Люксембург можна не перейматися питанням рівня життя, або чи зможеш ти завтра спокійно жити не думаючи про те, чим прогодувати себе», – ділиться враженнями місцева мешканка, що переїхала сюди з України. І не дарма, що саме Люксембург включено до рейтингу країн з найвищим рівнем життя. Високий рейтинг в категоріях «охорона здоров’я», «екологія», середня тривалість життя, який сягає 81 року. Це не повний перелік того, про що країна турбується, а в підсумку визнається кращою серед кращих.
Поряд з усіма критеріями та реаліями в Україні слід і далі чітко дотримуватися умов у виконанні взятих на себе зобов’язань. А це, в першу чергу, заключається у трьох основних позиціях – освітні системи країн-учасниць Болонського процесу повинні бути змінені, щоб сприяти: полегшеному переїзду громадян з метою подальшого навчання чи працевлаштування у Зоні європейської вищої освіти; зростанню привабливості європейської вищої освіти; розширенню Європи та забезпеченню її подальшого розвитку як стабільного, мирного, толерантного суспільства. В Україні ще багато питань стосовно адаптації Болонської системи. Як мінімум було б доречно розпочати з уніфікації системи оцінювання знань, умінь і навичок студентів. Сподіваємося, що національна політика прямуватиме саме шляхом вдосконалення, а не занедбання вже набутого досвіду…
Опубліковано в газеті «Буковинське Віче» №44 (2259) 31 жовтня 2013 року.
0 коментарів