Політичний процес: початок чи кінець?

Доволі цікавим видається формулювання політичного процесу в політологічній літературі. Але рівень студентської обізнаності дозволяє задатися зайвим питанням, щоб зметикувати – чи є початок і кінець в політичному процесі? По-перше, дане явище характеризується безперервною взаємодією, що неодмінно спричиняє до виокремлення ефективності діяльності чи навпаки. По-друге, опираючись на наукові обґрунтування одного з підходів в поясненні характеру явища виражається виключно на основі оновлення, зміни в політиці. Таким чином, слід констатувати, що залежно від інтенсивності використання механізмів здійснення влади можна побачити де є початок, а де кінець в політичному процесі. Саме такі були висновки «мозкового штурму», до якого дійшли ми із колегами на одному із занять в університеті. Тепер спробуємо відійти від сфери наукового наблизившись до аспекту побутового. Мабуть, легше буде розібратися на конкретних прикладах, як кажуть, «на пальцях». Візьмемо до уваги частину функціонування політичного процесу в Україні. Наприкінці минулого тижня ми мали змогу спостерігати за результатом ціленаправлених дій наших політиків, що вилилися у довгоочікуваному формуванні нового складу уряду. Так, все зроблено і всі на своїх місцях. Час діяти! Буквально ще недавно пана М.Азарова розглядали як потенційного кандидата на пост прем’єр-міністра України, на що той відповідав загальними фразами: немов готовий поступитися посадою в разі наявності достойних кандидатів. Судячи з останніх подій, мабуть, в Україні ще не знайшлося такої особи. Чи то бесіда А.Яценюка із Президентом засвідчила про надвисокі апетити першого, чи С.Тігіпка цілком влаштувала посада віце-прем’єра — залишається лише здогадуватися. По великому рахунку, А.Яценюк від цього лише виграє. Разом із своєю командою буковинцеві наразі прийнятніше залишатися в опозиції і смакувати за можливими прорахунками урядовців зі сторони. Сама версія непричетності пана Арсенія до наявного уряду дає шанси в майбутньому «вийти сухим із води» і з відкритими обіймами сприймати симпатії українських виборців у вигляді голосів на майбутніх парламентських виборах. А от із С.Тігіпком стан справ більш серйозний. Аналіз його кроку свідчить виключно про задоволення його політичної мети. Не залишившись осторонь новосформованого складу Кабінету Міністрів, для Сергія Леонідовича актуальним залишиться завдання попрацювати на себе, але аж ніяк не на свій електорат. Схоже для нього це виявилося альтернативним шляхом інформувати українців про себе і свою діяльність. Цей принцип переслідує чи не більшість вітчизняних політиків – робити хоч щось лиш би не забували. Детальні описи інших кадрових призначень і без того користуються популярністю. Тож, згадавши про політичний процес, можемо стверджувати, що початок в нього точно є, хоча б тому, що зміни присутні. І нехай це не такий вже професійний уряд, як нам обіцяли після виборів. Як мінімум, все стає ясним коли розмова заходить про власника диплому сільськогосподарського інституту, що керуватиме національною економікою. Наразі, позитивним залишається одне. Спостерігаючи за проведенням зустрічей В.Януковича із посадовцями, вирізняються його категорична постановка питань та вдале вираження рис адміністратора. А цього нам останні п’ять років ой, як не вистачало.